У своєму нещодавному коментарі для POLITICO Глава Місії України при НАТО Альона Гетьманчук наголосила, що Україні потрібно більше засобів протиповітряної оборони. Однак союзники по НАТО починають сумніватися, чи зможуть вони допомогти Києву протистояти зростаючому масштабу російських атак.
Нижче наводимо повний текст коментаря
"Коли я говорю з представниками країн НАТО про повітряний терор, якого Росія завдає українському народові, я й досі бачу значне співчуття й підтримку — а в багатьох випадках і готовність знову звернутися до своїх столиць та з’ясувати, що ще можна зробити, аби допомогти Україні у сфері протиповітряної оборони.
Я не бачу втоми, хоча після майже п’яти років війни протиповітряна оборона стала тим, що деякі наші партнери називають «вічним» запитом України. Ніхто не відвертається від України. Коли у відповідь на посилення російських атак ми звернулися з проханням скликати позачергове засідання Ради Україна–НАТО, НАТО одразу погодилося, а Генеральний секретар Марк Рютте особисто головував на засіданні.
Водночас я бачу й ознаки відчаю та сумнівів щодо того, чи справді наші партнери здатні допомогти Україні витримати атаки такого масштабу. Логіка проста: чи можемо ми справді бути ефективними проти такого рівня терору, коли найнагальнішою потребою України є ракети-перехоплювачі для Patriot, а їх недостатньо, оскільки запаси виснажені, а темпи виробництва залишаються недостатніми?
Однак реальність полягає в тому, що майже кожна країна, до якої зверталася Україна, може або зробити більше, або діяти швидше. Або і те, і інше.
Це особливо актуально зараз, адже останнім часом характер російської повітряної загрози змінився. Україні потрібні не лише ракети для Patriot, а й засоби протидії новій і цілком реальній загрозі — реактивним безпілотникам.
Тому наш короткий перелік нагальних потреб у сфері протиповітряної оборони складається не з однієї, а з трьох основних категорій: ракети-перехоплювачі для Patriot, ракети класу «повітря–повітря», а також усі типи ПЗРК і ракети до них.
Є лише два способи швидко забезпечити ці потреби.
Перший — зробити внесок у PURL, ініціативу НАТО, яка дає змогу європейським країнам і Канаді, а також деяким партнерам НАТО закуповувати для України критично важливе американське озброєння. Кожен пакет PURL включає не лише ракети-перехоплювачі для Patriot, а й інші вкрай необхідні системи та ракети ППО, зокрема NASAMS і HAWK.
Так, кількість деяких із цих засобів — передусім ракет-перехоплювачів для Patriot — залишається дуже обмеженою і недостатньою. Але наразі PURL є єдиним передбачуваним і надійним механізмом, завдяки якому Україна може отримувати ракети-перехоплювачі для Patriot щонайменше до кінця цього року. Попри різні прогнози, пов’язані з війною в Ірані, Сполучені Штати продовжують постачати озброєння через PURL. Але хтось має за нього платити.
Другий спосіб — передати певну кількість ракет безпосередньо з наявних національних запасів. Це має ще більше сенсу, коли термін експлуатації деяких із цих ракет наближається до завершення. Навряд чи існує кращий спосіб вивести їх з експлуатації, ніж використати в українському небі.
У ширшому сенсі нам потрібно перестати сприймати допомогу, яка дає Україні змогу захищати себе, виключно як питання підтримки України. Це також відповідає власним інтересам НАТО.
І це не лише моральний аргумент, хоча моральний вимір має величезне значення. Одна ракета-перехоплювач іноді може врятувати кілька життів. Серед них можуть бути люди, яких ви знаєте, — хтось, із ким ви нещодавно подорожували у відрядженні, кого зустрічали на конференції чи виставці або з ким просто перетнулися під час відпустки.
У більшості випадків підтримка України також безпосередньо вигідна самим країнам НАТО.
По-перше, що більше дронів і ракет Україна зможе знищити у власному повітряному просторі, то менше з них перетнуть кордони сусідніх країн НАТО.
Так само як російський військовий, убитий або тяжко поранений в Україні, ніколи не потрапить на територію НАТО, російський дрон або ракета, знищені над Україною, також ніколи не досягнуть країни НАТО. На землі ми фактично стримуємо просування Росії. У повітрі, без необхідних спроможностей, робити це набагато складніше.
Звичайно, ще краще — взагалі не допустити запуску ракети з території Росії, завдавши ударів по пускових установках балістичних ракет і підприємствах з виробництва ракет. Саме тому паралельно із зусиллями щодо отримання додаткових засобів ППО Україна продовжуватиме працювати над посиленням своїх далекобійних ударних спроможностей. Партнери, які не можуть допомогти з протиповітряною обороною, натомість можуть зробити внесок у цьому напрямі.
По-друге, коли ми говоримо про передачу ракет із ваших запасів, те, що ми пропонуємо, — це передусім обмін, а не безоплатна передача.
Україна готова замінити ракети, передані з наявних запасів, на абсолютно нові ракети, які ми вже законтрактували й почнемо отримувати наступного року. Нам потрібно пережити цю зиму.
По-третє, Україна сама розміщує значні замовлення, використовуючи як фінансування партнерів, так і позику ЄС на підтримку України. Ці контракти охоплюють не лише сотні ракет для Patriot — як PAC-2, так і PAC-3, — але й європейські рішення, зокрема SAMP/T із ракетами ASTER 30, IRIS-T та інші.
Отже, підтримка України означає також підтримку оборонної промисловості держав — членів НАТО.
По-четверте, розгортання ваших систем і ракет в Україні означає їхнє постійне вдосконалення.
Лише проходячи цей процес, ці системи можуть залишатися ефективними в умовах постійної адаптації Росії. Росія змінює траєкторії польоту балістичних ракет та впроваджує інші модифікації, покликані ускладнити їх перехоплення.
Саме тому ми постійно вдосконалюємо системи, які надають наші партнери. Сьогодні Україна, цілком можливо, експлуатує одні з найефективніших систем Patriot у світі. Завдяки інтенсивному та ефективному бойовому застосуванню в поєднанні з постійним зворотним зв’язком від наших військових деякі з цих систем уже пройшли низку вдосконалень.
По-п’яте, масштаби руйнування цивільної інфраструктури, які нині спостерігаються у великих містах України — передусім у Києві та Київській області, — різко збільшують майбутню вартість відбудови.
Що більше ми зможемо захистити сьогодні, то менше нам доведеться відбудовувати завтра.
І, нарешті, по-шосте: якщо всі справді хочуть завершення цієї війни, Путін не піде на жоден змістовний компроміс, доки вважатиме, що зберігає перевагу в повітрі й може й надалі відкрито завдавати ударів по школах, складах медикаментів, потягах і гіпермаркетах у надії змусити Україну капітулювати.
Саме це він і робить. Він намагається поширити страх, паралізувати економіку та примусити українців здатися.
Це не спрацює.
Кожна людина, яка втратила родича, друга чи домівку, вимагатиме від свого уряду більш справедливого врегулювання, а не менш справедливого.
У Києві стала популярною фраза: «Якщо тебе не вбили — йдеш на роботу».
Це може звучати похмуро, але ця фраза точно передає настрої, які панують попри російський повітряний терор.
* * *